Батьківські збори Патріотичне виховання дітей у сім’ї.

  Патріотичне виховання дітей у сім’ї.

На сучасному етапі національно-духовного відродження України все більшої

гостроти набуває проблема формування у школярів патріотизму у взаємодії

сім’ї і школи. Причиною багатьох кризових явищ притаманних українському

соціуму є криза патріотичної свідомості молоді, яка потребує нагального

вирішення. Успішне виховання патріотичних якостей у дітей неможливе без

участі сім’ї як у вихованні власних дітей, так і в демократичних

процесах, які відбуваються в Україні.

       Патріотизм характеризує рівень розвитку нації, процеси державотворення.

Водночас патріотизм характеризують етнічна приналежність та

прив’язаність індивіда до рідної домівки, землі. Традиційно патріотичне

виховання забезпечувалось родинним вихованням, національною культурою,

традиціями, звичаями, соціальними інститутами, законами тощо.

           Підготовка дітей до життя у цивілізованому суспільстві залежить від

того, наскільки вдалось педагогам і батькам створити сприятливі

педагогічні умови та прищепити вихованцям любов до Батьківщини,

громадянські якості.

         Непересічне значення у формуванні патріотизму у молодших підлітків є

усвідомлення дітьми своєї любові до України, почуття захищеності і

значущості у житті країни, причетності до її долі, почуття обов’язку і

відповідальності, правдивості, почуття власної гідності.

        Виховання патріотизму у молодших підлітків як в сім’ї, так і в школі

повинно враховувати індивідуальні нахили і здібності дітей,

здійснюватись рідною мовою, в атмосфері доброзичливості і

атмосфері доброзичливості і

взаєморозуміння, з опорою на народні і сучасні педагогічні надбання,

національну і світову культуру, вселюдські і національні цінності.

          Вже сьогодні стало очевидним, що орієнтація сучасної школи на виховання

патріотизму часто підмінюється зовнішньою атрибутикою, а глибинний зміст

духовних цінностей українського народу – елементами народного побуту,

аксесуарами, національною символікою; особливості ж світогляду,

ментальність, ставлення до життя – відірваними від культурного і

історичного контексту окремими обрядами і народними піснями. Зміст

навчально-виховного процесу школи перенасичений громіздкими навчальними

планами, розрахованими на середньостатистичного учня, а не на конкретну

індивідуальність. Сучасна школа спрямовує свої зусилля на розвиток

інтелекту, а не світобачення особистості, що обмежує і збіднює її вплив

на вихованця і все більше віддаляє вчителя і учня, школу і родину.

Однак, глибокою помилкою було б нехтувати багатовіковим досвідом школи у

вихованні дітей і дорослих, недооцінювати її виховний потенціал,

оскільки школа була і залишається тим соціальним інститутом, який

допомагає дітям у підготовці до життя. Тому подолати кризу, яку сьогодні

переживає школа повинно і суспільство, і сучасна українська родина, які

кровно зацікавлені у такому ціннісному вихованні.

Що стосується української родини, то можна сказати, що вона стоїть у

центрі глобальних економічних, політичних та культурних змін, які

відбуваються в державі і являється тією найменшою клітиною у житті

суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову виявляє

духовну суверенність і власну самобутність у вирішенні таких завдань як:

         - виживання (своєчасне реагування сім’ї на суспільні зміни і їх

коригування, з тим, щоб не стати жертвою того чи іншого суспільного

устрою);

        - регулювання (громадська і політична активність з метою забезпечення

функціонування родини у житті суспільства);

        - виховання підростаючого покоління;

       - передача історичного і життєвого досвіду;

       - забезпечення засвоєння і функціонування основних моральних цінностей

родини, що проявляються у ставленні один до одного та до країни і її

долі в цілому.

        По-справжньому суверенний і духовно сильний народ “складається з сильних

сімей, свідомих свого покликання” , для яких стрижневими у  спільному житті є такі основні духовні елементи як: закон вірності; обов’язок дружини (чоловіка) доглядати хворого члена сім’ї; допомога старшим членам сім’ї; піклування про потомство; забезпечення прав і інтересів дітей та умов для їх морального розвитку; виконання обов’язків перед сім’єю і суспільством; творчий пошук, самовдосконалення і самотворення; взаємопідтримка і спільне долання труднощів; збереження цілісності сім’ї і гармонійних стосунків.

          Ці елементи є важливою складовою системи, в якій формується особистість,

її патріотичні почуття, а також розвивається її життєва активність і

спрямованість на майбутню соціальну діяльність та розбудову України.

          Шлях до духовного відродження суспільства неможливий без переоцінки

всієї системи життєвих цінностей, пов’язаної із зміцненням і

оздоровленням суспільства, а також з визнанням важливості і значення

виховання і розвитку патріотизму кожної особистості. Таке виховання, в

першу чергу, потребує дослідження специфіки молодшого підліткового віку.

   Деякі батьки вважають, щовихованням патріотизму повинна займатись не сім’я, а школа.

На сьогодні склалася ситуація, за якої:

- сучасна українська сім’я часто неспроможна у повній мірі

використовувати власний виховний потенціал через брак знань, низький

рівень педагогічної культури, незнання морально-психологічних

особливостей власних дітей, відсутність відвертого діалогу і

співробітництва зі школою;

- основні причини низького рівня патріотичної вихованості молодших

підлітків полягають в недостатній компетентності вчителів з цих питань;

- вчителі шкіл і класні керівники знайомлять молодших підлітків з

окремими аспектами патріотизму і громадянськості, сприяють вихованню у

них тих чи інших моральних і патріотичних якостей, однак ця робота не

має цілеспрямованого характеру, не забезпечує оволодіння дітьми

достатніми знаннями в цьому напрямі;

- потреба у взаємодії школи і сім’ї як у педагогів, так і у батьків не

відповідає практичній готовності до її здійснення;

- педагоги і батьки, в основному, вірно розуміють мету і характер такої

но розуміють мету і характер такої

взаємодії, але не докладають зусиль для її належної реалізації.

         Вивчення сучасної української сім’ї в онтогенезі показало, що створення

необхідних педагогічних умов виховання патріотизму у дітей молодшого

підліткового віку, в основному, залежить від ставлення родини до України

і тих процесів, які в ній відбуваються, визначення власної громадянської

активності, політичних поглядів, зорієнтованості на демократичні і

моральні цінності.

         На основі проведеного дослідження, теоретичного аналізу джерел,

узагальнення спостережень і експериментальної роботи нами розроблено

типізацію сучасної сім’ї, в основі якої лежить ставлення до України.

Нижче подаємо цю типізацію з короткою характеристикою кожної групи

сімей.

         У сім’ях байдужого типу не приділяється увага вихованню у дітей

патріотичних цінностей. На думку батьків, „батьківщина, там, де добре”.

Національна гордість, патріотизм мають місце у житті таких родин, якщо

вони дають якийсь зиск (кар’єра, зв’язки, бізнес, пільги тощо). Родинні

інтереси відстоюються будь-якою ціною і часто за рахунок когось іншого.

Високі матерії вимірюються матеріальними статками. Фальш батьків у

ставленні до патріотичних цінностей обертається негативним, цинічним

сприйняттям дітьми національних ідеалів, зводить пошуки і потреби дітей

до цинічного споживацтва, використовуючи патріотичні гасла там, де

вигідно.

        Політично зорієнтований тип сім’ї на основі аналізу загальних тенденцій

у житті нації обирає вартості тих політичних партій, які, на їхню думку,

користуються найбільшою популярністю на даний момент і всіляко доводять

свою відданість обраним ідеалам, намагаються зробити політичну кар’єру,

але так само легко зрікаються їх, якщо перемагає інша партія чи

політичний блок, пропонуючи свої послуги переможцям. Життєве кредо таких

сімей „Бути на хвилі” визначає їхній світогляд і зводить пошуки

патріотичних цінностей до фетишизму, які часто підмінюються зовнішніми

атрибутами (популярна музика, модна вистава, відомі малярські твори,

книга-бестселер, куточок природи, де відпочивали видатні особистості

тощо). Така гонитва за першістю зводять нанівець патріотичне виховання

родини, визначають легковажне ставлення дітей до патріотичних цінностей,

виховують пристосуванство і лицемірство у житті і байдужість до істини.

        В опозиційному типі сім’ї часто піддаються критиці патріотичні і

національні цінності, які сприймаються як щось чужорідне, натомість

всіляко вихваляється рівень життя та цінності інших народів і країн,

яким надається перевага. Діти і батьки хотіли би жити в іншій країні і

не бачать свого майбутнього в Україні. Такі діти презирливо ставляться

до українського мистецтва, культури, не цікавляться і не знають життя

крани, її проблем і досягнень. Патріотичні погляди і цінності є

деформованими.

В патріотично-нав’язливому типі сім’ї прослідковується бажання батьків

нав’язати власні погляди на патріотичні цінності, долю України, бачення

політичних перепетій, думки стосовно майбутньої самореалізації дітей чи

ії дітей чи їхнього місця у суспільстві. Причому свої погляди відстоюються і

нав’язуються як єдино вірні. Подібний підхід викликає спротив у дітей

або стає причиною духовних криз, дезорієнтації у житті, нерозуміння

сенсу життя, або бажання жити і чинити по-іншому, не так як того хочуть

батьки.

         Патріотичний песимістичний тип сім’ї характеризується серйозним підходом

і увагою батьків до виховання патріотизму у дітей. Батьки докладають

максимум зусиль, щоб виховати дитину-патріота. Їхні погляди знаходять

живий відгук та інтерес у молодших підлітків. Проте батьки бачать і

аналізують лише негативні сторони у житті країни, бачачи у майбутньому

ще більші катаклізми, лиха, небезпеку для власних дітей. Такі батьки

вчать дітей виживати у несприятливих природних, соціальних і політичних

умовах, що в цілому, хоча і носить позитивний характер, але у своїй

основі має той суттєвий недолік, що звужує поняття  патріотизму,

розуміння власної ролі у житті України.

          Патріотичний оптимістичний тип сім’ї поєднує у родинній системі

виховання сучасний і національний досвід, знайомлячи дітей з історією і

життям світу, країни, рідного міста чи села, прививають любов до рідного

краю, що, в свою чергу, позитивно позначається на формуванні

патріотичних цінностей. Батьки і діти бачать реальні перспективи

розвитку України, вірять у її майбутнє і пов’язують його з долею власної

сім’ї. Патріотичний оптимістичний тип сім’ї створює ідеальні умови для

виховання патріотизму і як у окремої особистості, так і всієї родини в

цілому, але слід враховувати й інші важливі умови, які мають значний

вплив на цей процес.

         Педагогічні умови повинні враховувати особливості впливу школи і сім’ї.

Створення необхідних умов на рівні школи передбачає визначення мети

виховання, створення навчальних і виховних програм, спеціальну

підготовку вчителів, організацію педагогічної і психологічної допомоги

сучасній родині у вихованні патріотизму у підростаючого покоління.

         На рівні родини – рівень патріотизму самих батьків, ступінь їх

готовності до виховання власних дітей, вибір доцільного педагогічного

впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життє- і

самотворення кожного члена родини, а також особисті якості, світоглядні

позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

        Таким чином, виховання патріотизму молодших підлітків у взаємодії сім’ї

і школи є важливою умовою оздоровлення суспільства в цілому і

мікросоціуму зокрема, чому має сприяти весь процес виховання дитини у

сучасних умовах.